Етнографія краю

Матеріали, представлені в експозиції відділу етнології, зібрані на території Черкащини, датуються кін. XIX – поч. XX ст. і дають можливість розглянути техніки та технології найпоширеніших ремесел, промислів і занять.

Серед традиційних занять населення нашого краю було досить популярним бджільництво, яке впродовж багатьох віків пройшло кілька етапів розвитку: дике, бортне, вуликове. Особливості кожного етапу розкриті в експозиції відділу етнографії

Значне місце серед традиційних занять належало ковальству. Унікальним в етнографічній колекції є ковальський міх із фрагментом іконостасу, що зберігся після руйнації церкви у с. Червона Слобода Черкаського району. Лиття у експозиції представлено дзвонами різного розміру і звучання, які були знайдені на території Черкащини.

Прядильно-ткацький промисел на території нашого краю мав характер домашнього виробництва. Для виготовлення тканини різної товщини використовували переважно коноплі. Виготовляли на Черкащині і вироби із овечої вовни. Так, у кін. XIX – на поч. XX століття в с. Панському поблизу міста Черкаси існував сукновальний промисел, де звалювали (ущільнювали) сукно.

В експозиції ви можете побачити жіноче та чоловіче традиційне вбрання.Основними елементами чоловічого вбрання були: сорочка, штани, пояс, свита, кожух, бурнос, кирея тощо. Невід’ємною частиною комплексу чоловічого одягу були головні убори, взуття, пояси, які мали декоративні, вікові, соціальні особливості та носилися залежно пір року. На всій території Черкащини в літній період чоловіки одягали брилі із соломи, плетені техніками в «зубчик» та в «косу». 

До комплексу жіночого вбрання входили: сорочка, запаска, обгортка, спідниця, плахта, керсетка, юпка, свита, кожух, головні убори («очіпки», «зборники», «чушки», «капорі», «рогаті очіпки»; намітки та хустки), взуття та прикраси. 

Музейна колекція рушників Середньої Наддніпрянщини нараховує близько 3000 одиниць. Рушники супроводжували людину протягом усього життя, неодмінним атрибутом побуту, обрядовості та звичаїв. Назви рушників залежали від призначення. Символіко-обіговий зміст орнаментики у кожному регіоні був традиційним і передавався із покоління у покоління. 

Соломоплетіння досить поширене заняття на території нашого краю. Технології виготовлення та особливості використання солом’яних речей свідчать про їх давнє використання. Головні убори, інтер’єрні та обрядові експонати представлені увазі відвідувачів.

Із 27 видів дерев 19 використовували, щоб виготовляти зручний, і такий необхідний дерев’яний посуд. Асортимент виробів із дерева дивує різноманітністю та досконалістю. Серед деревообробних промислів помітне місце займало бондарство, лозоплетіння та стельмаство. В експозиції – дубові діжки для соління, бочки, поставці, відра бодні виготовлені бондарями. Та плетені із лози кошики різні за розмірами використовували для збирання садовини та городини, ягід, грибів.

Досить цікавою є колекція предметів стельмаства: конструктивні деталі до возів, саней, колеса, дуги, люшні, ярма для одного вола («бокун») і для пари волів, віз. Гнуті деталі та вироби, які майстрували за допомогою пари у спеціально побудованих приміщеннях (парнях), є унікальними щодо використання технології. Окремо демонструються скрині, як зразок колоритних речей, які виготовляли скринники.

Величезну різноманітність форм народних гончарних виробів має колекція кераміки, зібрана на території Середньої Наддніпрянщини. Усі види кухонного та столового посуду представлені у музейних фондах зразками кінця XIX ст. та до сьогодення. Місцеві майстри розписували посуд ріжком, зробленим із коров'ячого рогу. Посуд малювали саморобними фарбами. Широко побутували на території нашого краю вироби із скла. У експозиції представлено колекцію скляних бутлів.

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису, представленого в експозиції, є писанка. Виставка демонструє різноманіття писанок Черкащини, регіональні особливості українських писанкових мотивів.